+38(097)708-37-17, +380(63)148-47-28

Адвокат Смоленко Александр Иванович

Все виды юридических услуг . Адвокат Харьков

Другий апеляційний адміністративний суд відмовив у повному обсязі військовому інституту у стягненні витрат, пов'язаних з утриманням курсанта під час навчання

Військовий інститут танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" (надалі по тексту позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 (надалі по тексту відповідач) про стягнення суми

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем не було виконано вимоги контракту про проходження військової служби (навчання) у ЗСУ, відтак, останній обтяжений обов`язком з відшкодування витрат, пов`язаних з його утриманням, сума яких є 554307,70 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2020 року у задоволенні позову Військового інституту танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" до ОСОБА_1 про стягнення суми відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2020 року, позов задовольнити.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги позивач послався на те, що судом першої інстанції помилково було відмовлено у стягненні з відповідача суми витрат, пов`язаних з його утриманням в закладі, оскільки у зв`язку з відрахуванням відповідача з числа курсантів через недисциплінованість у нього виник обов`язок з відшкодування таких витрат передбачений Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Позивач зазначив, що відповідач був ознайомлений зі всіма розрахунками, витягами із наказів із зазначенням суми витрат за кожний рік навчання, про що свідчить його особистий підпис на кожному документі. При цьому вказав на те, що суд першої інстанції встановивши суперечність та неточність у розрахунках сум вказаних витрат не вжив усіх визначених процесуальним законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі. Позивач вказує, що сукупна сума витрат, зазначена у наказах про переведення та остаточних довідках-розрахунках співпадає із сумою позову, проте сукупна сума витрат, вказаних у довідках, які судом було витребувано, не збігається із сукупною сумою витрат на утримання відповідача, зазначеної у наказах про переведення, через технічну помилку, проте наявність такої не може бути самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Також позивач вказав, що висновок суду першої інстанції про неналежність як доказів первинних документів, наданих позивачем в підтвердження суми витрат, пов`язаних з утриманням відповідача в Інституті з огляду на не ознайомлення з ними відповідача та через відсутність на цих документах печаток Інституту є помилковим, через те, що позивач кожен рік ознайомлював відповідача з наказами про переведення з зазначенням суми витрат за навчальний рік, про що свідчить особистий підпис відповідача, а наявність печаток на довідках-розрахунках витрат не передбачено Порядком розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, затвердженого спільним наказом МО України, Мінфін України, МВС України, МТЗ України, Адміністрації ДПС України, Управління державної охорони України, СБУ №419/831/240/605/537/219/534 від 16.07.2007 року. Крім того, позивач зазначив, що застосування пільг не є правовим підґрунтям для не виконання обов`язку по відшкодуванню витрат, оскільки такі пільги не були включені до умов контракту.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на те, що витрати про стягнення яких позивачем подано позов є завищеними та не підтвердженими достатніми доказами, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції-без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що між Міністерством оборони України в особі позивача та відповідачем укладено контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України, відповідач зобов`язувався сумлінно виконувати вимоги статутів ЗС України, накази командирів та добровільно відшкодувати витрати пов`язані з його утриманням у вищому військовому закладі, в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість.

Відповідача було зараховано на навчання на 1 курс відповідним наказом від 20.08.2015 року № 381 та з 31.08.2015 року зараховано до списків особового складу факультету та поставлено на всі види забезпечення ( наказ від 31.08.2015 року № 179). Також, матеріали справи містять відповідні накази про переведення відповідача на наступні курси навчання з 2 по 5-й.

Наказом позивача від 08.11.2019 року № 27-К відраховано відповідача з числу курсантів, розірвано контракт через недисциплінованість та звільнено з військової служби через службову невідповідність та наказом від 08.11.2019 року № 248 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечень.

З відповідачем 08.11.2019 року проведено бесіду відносно відшкодування витрат на утримання у ВНЗ.

Позивачем було підготовлено відповідні довідки - розрахунки витрат та, внаслідок непогашення таких відповідачем, позивач звернувся за їх стягненням у судовому порядку.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його необгрунтованості.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України Про військовий обов`язок і військову службу.

Згідно ч.10. ст. 25 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за його наявності) та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти відповідно до підпунктів "д", "е", "є", "з", "и" пункту 1 та підпунктів "д", "е", "є", "ж", "з" пункту 2 частини п`ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці заклади освіти, витрати, пов`язані з їх утриманням у закладі вищої освіти, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.

Згідно п.1 Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 р. N 964, цей Порядок визначає механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також особами офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу (далі - вищі навчальні заклади) відповідно до пунктів "е", "є", "ж", "и", "і" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищому навчальному закладі (далі - витрати).

Пунктами 2-4 зазначеного Порядку визначено, що витрати відшкодовуються Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, Управлінню державної охорони, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Держспецтрансслужбі. Відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв. Порядок розрахунку витрат установлюється Міноборони разом з Мінфіном, МВС, Адміністрацією Держприкордонслужби, Управлінням державної охорони, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Держспецтрансслужбою. Розрахунок фактичних витрат здійснюється вищим навчальним закладом згідно з нормами утримання курсантів.

Спільним наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16.07.2007 № 419/831/240/605/537/219/534 ( зареєстр. в Мінюсті 30 липня 2007 р. за № 863/14130) затверджено Порядок розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах (надалі - Порядок № 419/831/240/605/537/219/534).

Пунктом 2 Порядку № 419/831/240/605/537/219/534 визначено методику розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсанта у ВНЗ.

Так, відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у ВНЗ, а саме витрат на: грошове забезпечення; продовольче забезпечення; речове забезпечення; медичне забезпечення; перевезення до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та назад; оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.

Витратами на грошове забезпечення є отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання. Щомісячне грошове забезпечення визначається з посадового окладу та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу та надбавки), передбачених чинним законодавством для цієї категорії військовослужбовців. Фактичні дані беруться з розрахункових відомостей та інших передбачених документів, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення курсанту.

Витратами на продовольче забезпечення є витрати, пов`язані із забезпеченням курсанта продовольством згідно з нормами харчування.

Витратами на речове забезпечення є витрати, пов`язані із забезпеченням курсанта речовим майном згідно з нормами забезпечення та лазне-пральними послугами.

Витратами на медичне забезпечення є витрати, пов`язані з наданням медичної допомоги, у тому числі стоматологічної, безпосередньо у ВНЗ, та вартість лікування у військових госпіталях.

Витрати на перевезення до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та назад визначаються виходячи з фактичних витрат, пов`язаних з оплатою транспортних послуг (вартість квитків, зборів та платежів, постільної білизни тощо).

До спожитих курсантом ВНЗ комунальних послуг та енергоносіїв належать тепло, гаряча та холодна вода, водовідведення та електроенергія. Розрахунок здійснюється виходячи з середнього обсягу споживання на одного курсанта за добу: тепла та гарячої води - 0,0134 ГКал.; води та водовідведення - 0,2074 куб.м; електроенергії - 2,56 кВт/г. При проведенні розрахунків застосовуються тарифи, що встановлені для бюджетних установ і діють у місцевості, в якій розташований ВНЗ, у відповідному навчальному році.

З аналізу наведених приписів законодавства слідує, що у разі дострокового розірвання контракту курсант відшкодовує фактичні витрати, пов`язані з його утриманням у ВНЗ, на грошове забезпечення, продовольче забезпечення, речове забезпечення, медичне забезпечення, перевезення до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та назад, оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв, розрахунок яких здійснюється вищим навчальним закладом згідно з нормами утримання курсантів.

Згідно з п. 2.2, 2.3 Порядку № 419/831/240/605/537/219/534 після закінчення навчального року у наказі начальника ВНЗ про переведення курсантів на наступний курс навчання проти прізвища кожного курсанта проставляється загальна сума його утримання за цей рік відповідно до розрахунків, визначених пунктом 2.1 Порядку розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах. Щорічні витяги з цих наказів долучаються до особової справи випускника ВНЗ.

У разі дострокового розірвання контракту відповідні служби (підрозділи) забезпечення навчального процесу здійснюють остаточний розрахунок фактичних витрат за відповідними видами забезпечення, складають довідки-розрахунки та подають їх до кадрового підрозділу ВНЗ. Період навчання, за який здійснюється відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням, визначається з дня зарахування по день виключення курсанта зі списків особового складу ВНЗ.

У наказі про звільнення курсанта сума відшкодування відображається узагальнено та вноситься до книги обліку нестач ВНЗ.

Так, на виконання п.2 Порядку № 419/831/240/605/537/219/534 у наказі про звільнення відповідача узагальнено відображена сума відшкодування витрат на його утримання в закладі у розмірі 554307,70 грн.

Проте, така сума витрат не відповідає сумі витрат за кожен навчальний рік, зазначеній в наказах № 411 від 02.08.2016 року, №442 від 08.08.2017 року, №126 від 31.07.2018 року, №134 від 31.07.2019 року про переведення відповідача на кожен наступний курс, що складає 517391,72 грн.

В підтвердження суми фактичних витрат на утримання відповідача у навчальному закладі позивачем надано довідки про нараховане грошове забезпечення, витрат на проживання, щодо вартості підготовки відповідача по речовій службі, витрат на харчування, на медичне забезпечення за весь час навчання відповідача.

Проте, колегія суддів зазначає, що сукупна сума витрат на утримання відповідача, зазначена у кожному наказі про переведення не збігається з сумою витрат, вказаних у довідках-розрахунках за відповідні періоди.

Довідки витрат на грошове забезпечення за весь час навчання відповідача не підтверджені розрахунковими відомостями та іншими документами, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення курсанту.

Довідка витрат на речове забезпечення відповідача за період з 01.08.2015 по 31.12.2015 (а.с.132 т.1) не містить найменування та дати документів на підставі яких її було складено.

На вимогу суду апеляційної інстанції позивачем було надано роздавальні відомості щодо видачі лише частини речового майна, зазначеного в довідках-розрахунках.

При цьому, доказів про отримання відповідачем речового майна на всю суму, наведену в довідках-розрахунках, позивачем не надано.

Колегія суддів зазначає, що забезпечення курсанта продовольством здійснюється згідно з нормами харчування.

Проте, надані позивачем в підтвердження суми фактичних витрат на утримання відповідача довідки на продовольче забезпечення не містять посилань на норми харчування, на підставі яких позивачем було розраховано та понесено витрати на утримання відповідача.

Такі відомості під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції на вимогу суду позивачем надано не було.

Колегія суддів зазначає, що вимога позивача про відшкодування відповідачем витрат на медичне забезпечення та витрат на проживання є безпідставною, з огляду на таке.

Відповідач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 16.05.2015 року.

Відповідно до ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються пільги, а саме: безплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів та виробів медичного призначення за рецептами лікарів, також 75-процентна знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім`ю) та 75-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання.

Враховуючи, що на час навчання відповідач мав статус учасника бойових дій, то мав пільги на медичне забезпечення та на проживання, а тому визначення відповідачу для відшкодування суми вказаних витрат є неправомірним.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що застосування пільг не є правовим підґрунтям для не виконання обов`язку по відшкодуванню витрат, оскільки такі пільги не були включені до умов контракту колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки наявність статусу учасника бойових дій є підставою для надання пільг на медичне забезпечення та на проживання.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не було вжито усіх визначених процесуальним законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, зокрема витребування доказів яких не вистачає з власної ініціативи колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки позивачем до апеляційної скарги не було додано доказів в підтвердження суми витрат пов`язаних з утриманням відповідача у навчальному закладі у розмірі 554307,70 грн, також на вимогу суду апеляційної інстанції такі докази позивачем надано не було.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу ( ч.1 ст.77 КАС України).

Позивачем не надано до матеріалів справи жодних належних, допустимих та достатніх доказів в підтвердження суми витрат пов`язаних з утриманням відповідача у навчальному закладі у розмірі 554307,70 грн.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС Українист. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст.242 КАС Українирішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судомвідповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом напідставіповно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогамст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги позивача колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1ст. 315 КАС Україниза наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення-без змін.

Згідно зіст. 316 КАС Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення,рішення або ухвалу-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судоверішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

 Керуючись ст. ст. 242243250308310315321322325328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційну скаргу Військового інституту танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2020 по справі №520/13401/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

 Головуючий суддя (підпис)Я.М. МакаренкоСудді(підпис)  (підпис) В.А. Калиновський   З.О. Кононенко   Повний текст постанови складено 09.04.2021 року